У роботі здійснено порівняльний філософсько-епістемологічний аналіз трьох класичних концепцій прекрасного у математиці: піфагореїзму, платонізму, арістотелізму. Проаналізовано розвиток ідей математичної гармонії в античній філософській та науковій традиції, теоретично з'ясовано наявність об'єднуючого смислотворчого зв'язку поміж ними. Матеріали досліджень дають підстави розглядати джерелом ідеї математичної естетики античну філософію.

Дисертацію присвячено дослідженню естетичного змісту математичного пізнання. Запропоновано концепцію естетико-епістемологічного сенсу математичного пізнання, в якій долається традиційний підхід, що пов'язаний з аналізом та застосуванням у практиці тільки зовнішньої, формальної математичної краси та емпіричної сторони естетичного у різноманітних проявах математичної творчості. Сутність концепції полягає у виявленні змістовно-естетичного у математиці, його особливих естетичних та епістемологічних функцій у пошуку та обгрунтуванні нових математичних знань.